"Це була дивна ситуація, в якій я нікого не звинувачую, а себе, то вже точно винуватим не вважаю, - сказав Девідсон. - Я спокійно їхав у своєму темпі, спостерігаючи за боротьбою пілотів на машинах Corvette і Ferrari, обидва були з класу професійного. Буквально декілька кілометрів тривала їхня боротьба, як у запалі обопільних атак вони й не помітили, що мені вдалося їх обійти. Попереду я побачив ще один болід Ferrari, мені здалося, що він з тієї ж серії, але під'їхавши ближче, я зрозумів, що це любитель.

Попереду показався поворот і я з правого боку став обходити машину противника і одночасно заходити на маневр, я був повністю впевнений, що пілот Ferrari залишиться на своїй траєкторії, але він цього не зробив і вдарив мій лівий борт. Удар був не сильний, але його вистачило, щоб на такій швидкості розвернути мій болід.

Що мені залишалося робити? Я просто закрив очі, можливо, кричав, оскільки мій болід підкинуло у повітря. Його крутило і я подумки уявив собі, що залізні відбійники зовсім поряд з трасою тут, тому летіти залишилося недовго. Удар був страшенної сили, я відчув, як ремені безпеки вдавило у тіло, потім був страшний біль у спині від удару машини об землю. Потім болід вткнувся носом у загороду, і я зрозумів, що залишився живий. Деякий час я боявся поворухнути ногами, побоюючись, як би той біль у спині не виявилася передвісником серйозної травми, але ноги працювали. Потім мене здолав страх, що машина може загорітися і я згорю заживо, тому вибивши двері, вибрався назовні. Відчувши новий напад болю, я розтягнувся на машині і став чекати швидку допомогу. Виявилося, що у мене перелом хребців, тепер повного відновлення чекати довгих три місяці ".